28.10.2021

Чи відповідає власник приватного підприємства чи товариства з обмеженою відповідальністю своїм майном за борги свого підприємства

Spread the love
  1. У яких випадках неможлива відповідальність засновника за борги юрособи.
  2. Якщо ж процедура банкрутсва, то за яких умов засновник відповідає власним майном.
  3. Яким чином відповідальність за борги підприємства може покластися на директора.

 

1. У яких випадках неможлива відповідальність засновника за борги юрособи

Обираючи організаційно-правову форму ведення бізнесу засновник замислюється чи можлива відповідальність власника ПП (приватного підприємства) чи засновника ТОВ (товариства з обмеженою відповідальністю) особистим майном за борги юридичної особи.

З першого погляду ми бачимо в ст. 96 ЦК України норму, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Звичайно, в статуті таку відповідальність собі засновники не пропишуть, а от в законодавстві є випадки коли на засновників може бути звернено стягнення боргів ПП або ТОВ.

І можлива така відповідальність лише у межах процедури банкрутства, тобто борги юридичної особи в процесі ведення господарської діяльності перед іншими суб’єктами господарювання або державою не можуть бути зверненні на засновників.

Зазначене підтверджується і судовою практикою.

Так, Рішенням господарського суду від 29 вересня 2015 року з Приватного підприємства (ПП), засновником якого є відповідач у справі, що пропонується увазі читачів, стягнено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, позивач) 24 520,55 грн. — основного боргу, 18 183,61 грн. — інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн. — 48% річних, а також 1 812,05 грн. сплаченого судового збору. З метою виконання вказаного судового рішення ТОВ у жовтні 2015 року звернулось із заявами до відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно ПП, а також про накладення арешту на майно його засновника.

Державним виконавцем відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про накладення арешту на майно боржника – ПП,оголошено заборону на його відчуження, але у задоволенні заяви про накладення арешту на майно засновника ПП — відмовлено. У зв’язку з наведеними обставинами ТОВ у березні 2016 року звернулось з позовом до останнього про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 29 вересня 2015 року стягнено з Приватного підприємства «Хлібодар» (далі — ПП «Хлібодар»), засновником якого є ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Тернопільхлібпром» 24 520,55 грн. — основного боргу, 18 183,61 грн. — інфляційних нарахувань, 33 303,46 грн. — 48% річних, а також 1 812,05 грн. сплаченого судового збору. Посилаючись на те, що рішення господарського суду не виконане боржником, ТОВ просило стягнути з відповідача, як засновника цього ПП наведені грошові суми.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених документами та законом, з чим також повністю погодився і апеляційний суд.

Касаційна скарга ТОВ мотивована тим, що, вирішуючи справу, суди застосовували ст. 96 ЦК Українивтім, застосуванню підлягала ч. 2 ст. 128 ГК України, відповідно до якої громадянин — підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду судові рішення залишив без змін, підтвердивши правову позицію про те, що ст. 128 ГК передбачено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Отже, положення цієї статті стосуються громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність за умови державної реєстрації їх як підприємців без статусу юридичної особи. Тому до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки відповідач є засновником приватного підприємства, яке має статус юридичної особи, і, відповідно, він як учасник (засновник) не відповідає за зобов`язаннями створеної ним юридичної особи.

Отже, договірні борги чи податкові борги не можуть стягуватися з засновника, директора, якщо в подальшому не буде ініційоване банкрутство.

2. Якщо ж процедура банкрутсва, то за яких умов засновник відповідає власним майном

Процедура банкрутства дуже трудомістка, тому до неї вдаються при великих сумах (хоча в діючому законодавстві відсутні обмеження по сумі для ініціювання справи про банкрутство).

В межах процедури банкрутства юридичної особи борг компанії може стати особистим боргом її та/або керівника, але лише у тому випадку, якщо така особа довела компанію до засновника банкрутства, а майна самої компанії недостатньо, щоб погасити всі її борги перед кредиторами.

Згідно ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.

Ця норма стосується будь-якої юридичної особи і ПП, і ТОВ, отже, при виборі організаційно-правової форми ведення бізнесу цей фактор рівнозначний для обох форм.

Але для ТОВ є додаткові регулятивні норми, так як є спеціальний закон, що регулює їх діяльність: Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» якщо вартість чистих активів товариства знизилася більш як на 50 відсотків порівняно з цим показником станом на кінець попереднього року, виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників, які мають відбутися протягом 60 днів з дня такого зниження. До порядку денного таких загальних зборів учасників включаються питання про заходи, які мають бути вжиті для покращення фінансового стану товариства, про зменшення статутного капіталу товариства або про ліквідацію товариства.

Адже, у разі порушення обов’язку, передбаченого частиною третьою цієї статті, та визнання товариства банкрутом до закінчення трирічного строку з дня зниження вартості чистих активів, передбаченого частиною третьою цієї статті, члени виконавчого органу солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства. Члени виконавчого органу, які доведуть, що не знали і не мали знати про таке зниження вартості чистих активів товариства або голосували за рішення про скликання загальних зборів учасників у зв’язку із зниженням вартості чистих активів товариства, звільняються від відповідальності за порушення цього обов’язку (ч. 4 ст. 31 вказаного Закону).

Окрім цього, ч 5 ст. 26 цього Закону передбачає, що посадові особи товариства, винні у введенні в оману учасників товариства щодо його фінансового стану, зокрема шляхом подання (включення) недостовірної інформації до документів товариства, що призвело до здійснення неправомірних виплат, несуть разом з учасниками солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо повернення виплат товариству.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юрособи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Слід вказати, що з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації розроблено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006р. №14 (зі змінами) (далі — Методичні рекомендації).

Відповідно до Методичних рекомендацій, об`єктом аналізу є фінансово-господарський стан підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності. Активами підприємства-боржника є ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

В зазначених Методичних рекомендаціях доведення до банкрутства визначено як умисне, з корисних мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення уповноваженою особою дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої шкоди державі чи кредитору.

Одним із суб`єктів аналізу на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з доведення його до банкрутства, визначено зокрема, арбітражного керуючого.

Доказами наявності обставин доведення юридичної особи до банкрутства його засновниками, є, зокрема, висновок за результатами аналізу фінансово-господарського стану підприємства-боржника, який свідчить про наявність підстав доведення юридичної особи до банкрутства.

Тобто, докази встановлення обставин, зазначених в заяві, наявність вини засновників та причинно — наслідковий зв`язок з встановленими обставинами.

Саме детальний аналіз ліквідатором фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Аналіз положень, дає підстави дійти до висновку, що заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

Тобто, окремим складом, що визначений законодавцем в якості підстави для покладення на третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність, є винні дії тих осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії. На засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Умовою застосування такої відповідальності є доведення існування таких обставин: наявність у відповідного суб`єкта права давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії; здійснення дій, які свідчать про використання такого права чи можливості; причинно-наслідковий зв`язок між такими діями та наявністю стану стійкої неспроможності; недостатність майна банкрута для розрахунків із кредиторами, а також наявність вини.

Цивільний кодекс не містить визначення вини, а надає визначення невинуватості: особа вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 923/862/15, необхідними критеріями, які є обов`язковими для притягнення особи до субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є:

— підписання завідомо невигідних для юридичної особи договорів;

— діяння, що грубо суперечать вимогам належного господарювання;

— необґрунтована сплата грошових коштів;

— безпідставна передача третім особам майна;

— заплутування звітності, знищення документів або інформації;

— дії, що довели юридичну особу до банкрутства та завдали великої матеріальної шкоди        державі чи кредитору (п`ятсот і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян).

Також, в наведеній постанові суд касаційної інстанції зробив висновок, що діюче законодавство України не пов`язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб з обов`язковою наявністю вироку/вироків відносно таких осіб (чинна норма на день прийняття постанови) та відповідає ч.2 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Зазначені висновки суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладені в постановах від 30.01.2018у справі № 923/862/15, від 28.08.2018у справі № 1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14 від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення судами складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку — права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина друга статті 61 КУзПБ має власну диспозицію (зміст) правопорушення: «банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…». Однак, законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:

1)  вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 916/1105/16 (ЄДРСРУ № 92971721), від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16.

Окрім цього, право арбітражного керуючого на звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності з метою стягнення відповідної суми коштів із винних осіб для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, виникає після завершення усіх дій щодо пошуку активів боржника з метою їх реалізації, які виявились безрезультатними, а тому за наявності підстав для застосування субсидіарної відповідальності строки позовної давності повинні відраховуватися саме після завершення всіх дій арбітражного керуючого направлених на пошук майна боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №923/1494/15.

3. Яким чином відповідальність за борги підприємства може покластися на директора

1) ч. 6 ст. 34 КУзПБ встановлює, що боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

2) У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов’язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства (ч. 2 ст. 4 КУзПБ).

Таке надсилання має бути доведено належним чином. Крім того, керівник боржника має попередити засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (орган уповноважений управляти майном) боржника про обов’язок своєчасного вжиття заходів для запобігання банкрутству боржника (частина 1 ст. 4 КУзПБ).

3) Якщо відсутня можливість відновлення платоспроможності шляхом досудової санації боржника, або іншим шляхом, керівник боржника має відповідно до статуту боржника та законодавства ініціювати проведення зборів та отримання рішення вищого органу управляння боржника, засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (органу уповноваженому управляти майном) боржника про подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та уповноваження керівника боржника подати таку заяву. Керівник боржника має отримати докази від вказаних осіб про таку ініціативу для доведення своєї добросовісності та розумності виконання своїх повноважень з цього питання. Відсутність вини у діях керівника боржника, причинно-наслідкового зв’язку між діями керівника і незадоволенням вимог кредиторів, а також завдання останнім збитків у господарських відносинах покладається на керівника в порядку ч. 2 ст. 614 Цивільного Кодексу, якою передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Щоб керівнику не взяти на себе відповідальність за борги юридичної особи треба зробити наступні дії:

— керівник боржника має у місячний строк з моменту (дати) виникнення загрози неплатоспроможності (якщо вартість чистих активів товариства знизилася більш як на 50 відсотків порівняно з цим показником станом на кінець попереднього року + на протязі 60 проведено збори та прийнято рішення про ліквідацію; якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами) подати до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з відповідними додатками та доказами виникнення загрози неплатоспроможності, а до цього:

— керівник повинен невідкладно надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства, а саме загрози неплатоспроможності;

— керівник повинен ініціювати проведення зборів та отримання рішення вищого органу управляння боржника, засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (органу уповноваженому управляти майном) боржника про подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та уповноваження керівника боржника подати таку заяву.

А за для уникнення субсидіарної відповідальності засновник боржника повинен діяти добросовісно та не «наполягати» та не змушувати керівника на укладання безтоварних, фіктивних та невигідних угод; не виводити активи з підприємства; не доводити підприємство до банкрутство в рамках КК України та й взагалі напряму, тобто в порядок не передбачений законом, надавати вказівок керівнику на вчинення чи навпаки не вчинення майнових дій.

Добавить комментарий

Adblock
detector